Катерина

Катерина

Т.Г.Шевченко свою поему "Катерина" написав у 1938 році, а друком вона вийшла лише в першому виданні "Кобзаря" у 1840 році. Це перший поетичний твір письменника, у якому він звертається до теми безправної долі жінки, особливо покритки. Цю тему він продовжить у творах "Слепая", "Наймичка" та ін.

У творі розповідається, як молода, вродлива українська дівчина Катерина покохала "москалика" - російського офіцера, що був на постої у селі. ЇЇ кохання було перше, чисте, світле. Вона щиро вірила, що він повернеться до неї і вони одружаться. Народивши малого хлопчика, батьки змушені єдину дочку вигнати з дому, бо така тоді була сувора народна мораль. Покритка не мала права залишитися в батьківському домі, бо викликала осуд і презирство всього села. Взявши малого Івася, вона йде широкими лугами і степами шукати свого коханого. Вона вірить, що він одружиться з нею і буде радіти їхній дитині. Та зустрівши Катерину, офіцер відвертається не лише від неї, а й не признає сина. Не витримавши такої наруги, Катерина кінчає життя самогубством, залишивши сина край дороги.

Через кілька років осоружний пан впізнав свого сина в хлопчикові-поводиреві сліпого кобзаря, але в нього навіть не здригнулося серце, лише... подав милостиню...