І мертвим, і живим, і ненародженим

І мертвим, і живим, і ненародженим

Свою ліричну поему "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм..." Тарас Григорович Шевченко написав у грудні 1845 року і присвятив темі боротьби зі лжепатріотами.

Після закінчення трудового дня, весь натруджений люд спочиває, тільки ліричний герой не може спати, він плаче, бо простий народ, Україна - у ярмі. Він закликає ліберальне панство не на словах, а на справі полюбити свою Батьківщину, свій народ, і не шукати правди і щастя по чужих краях, бо тільки в своїй хаті своя правда й воля.

Оповідача обурює те, що лжепатріоти, які найбільше кричать і закликають не коритися неправді, самі не тільки нічого не роблять, а, навпаки, ще більше луплять шкуру з темного затурканого люду. Краще б ті, то так вихваляє і шанує іноземне, взагалі не повертався на Україну. Герой просить лжепатріотів, щоб вони схаменулися,бо як розкується поневолений народ, "то лихо вам буде". Він звертається до освічених дворян і поміщиків взяти відповідальність на себе за чорний, затурканий народ, бо він здатен лише до стихійного бунтарства, а по-справжньому Україна буде вільною тоді,коли всі прошарки населення об'єднаються і в країні настане громадянський мир.

Цей твір Шевченка пророчий і він сьогодні,як ніколи, є актуальним, бо в той чвс, коли писалися ці рядки, ми і були тими "ненародженими..."