Біографія Карпенко-Карий І.

Іван Карпенко-Карий

29 вересня 1845 року, поблизу Єлисаветграда, у сім'ї вихідця із зубожілого дворянського роду Тобілевича і простої селянки,народився син Іван. Батько був прикажчиком у панському маєтку, сім"я жила скромно. Із-за матеріальної скрути баьки не змогли дати належну освіту своім дітям,тому Іван, закінчивши чотирикласне училище, вже підлітком іде працювати. Він пройшов довгий трудовий шлях від писаря до секретаря.
Перебуваючи на службі в Єлисаветграді (1865 — 1884), ІванТобілевич читає твори прогресивних письменників- діячів того часу.На цьому він не обмежує свої знання, його цікавлять також економічні трактати , творчість прогресивних філософів,істориків.
У 1863р. Іван Тобілевич починає грати у драмгуртку, який діє в цей час на Єлисаветградщині.
Він є не лише постановщиком творів прогресивних письменників того часу, а й сільно з П.Михалевичем організовує таємний гурток,де вивчають революційні праці.
У 1889 році І.Тобілевич публікує перше своє оповідання "Новобранець", взявши псевдонім Гнат Карий.
У травні 1884 року за політичну діяльність письменника було вислано у Новочеркаськ, де він продовжує свою літературну творчість, знаходячись під наглядом.Щоб якось звести кінці з кінцями, він змушений також працювати помічником коваля.Трохи пізніше він вже зміг відкрити власну майстерню.
Першу книгу письменника під назвою "Збірник драматичних творів" було видано у Херсоні в 1886 році. Автор взяв собі псевдонім Карпенко- Карий(Карпенко-від імені батька, Карий- від першої зіграної ним ролі Гната Карого)Сюди ввійшли драми "Бондарівна" і "Хто винен" , а також комедія "Розумний і дурень". "Наймичка" вже виходить друком у наступному 1887 році, "Сто тисяч" - у 1890-му, а "Хазяїн" -у 1900-му. Майже всі твори цього періоду відображають нікчемність здрібнілої душі глитаїв, жадобу до наживи, мрії привласнити чуже добро.
А вже у п"єсі "Мартин Боруля", яка вийшла друком у 1886 році Карпенко-Карий піднімає іншу тему - прагнення сільських багатіїв стати дворянами.
У двох останніх комедіях "Суєта" (1903) і "Житейське море" (1904) драматург піднімає тему способу життя і суспільних поглядів на нього багатих селян і їх вже дорослих дітей. Ці люди вже представляють різні соціальні прошарки населення, бо заможні селяни дали належну освіту своїм дітям.
У 1887 році І.Карпенко-Карий переїжджає на хутір "Надія", де знаходився під негласним наглядом до кінця 1888 року.
12 березня 1903 року письменник знов отримує повні громадянські права і починає працювати у театральній трупі свого брата П.Саксаганського. З цією трупою І.Карпенко-Карий пов'язує все своє життя.
У 1897 році побачила світ його славнозвісна "Записка до з'їзду сценічних діячів", де він з гіркотою пише про урядові утиски на український театр, безправне становище артистів у виборі репертуару.
Пізніше драматург пише ряд творів на сучасну тематику з повчальною мораллю:"Батькова казка"(1892),"Судженої конем не об'їдеш"(1892), "Понад Дніпром" (1897).
П'еси "Бондарівна" (1884), "З Івана пан, а з пана Іван" (1884), "Сава Чалий" (1899), "Гандзя" (1902) присвячені істориічному минулому українського народу.
Філософське узагальннення роздумів про важку безправну долю України І. Тобілевич робить у своїх п'єсах "Лиха іскра поле спалить і сама щезне" (1898) та "Гандзя" (1902).
15 вересня 1907 року драматург, артист і режисер І.Карпенко-Карий помер у Берліні, де пребував на лікуванні. Його останки поховали на любимому хуторі "Надія".

Твори талановитого письменника поствили українську драматургію в один ряд з передовими світовими доробками.

Твори Карпенко-Карий І.

Література Карпенко-Карий І. sto-tysyach Сто тисяч
144 | 2015-19-02
Література Карпенко-Карий І. martyn-borulya Мартин Боруля
122 | 2015-19-02
page counter library